Людина, що спить

Самотність як явище, самотність як стан душі, самотність як наслідок неприйняття того, що відбувається у світі… Кожен діяч мистецтва, кожна видатна особистість сприймала і порівнювала самотність з різними образами, по-своєму сприймаючи процес відчуженості конкретної людини від іншого світу і людей, що живуть у ньому. Драматична французька кінострічка «Людина, що спить» – це повільне занурення у повну байдужість до життя, відчуження від мирських турбот, уникнення спілкування, людей і речей - закриття усередині самого себе. Головний герой драми – студент, який одного разу усвідомив, що життя є гіпнотично нескінченним повторенням тих самих ситуацій, дій, і немає нічого нового і «правильного» в тому, як ми живемо. Чого хоче? Навіщо існує? Блукаючи паризькими вуличками, молодик все глибше занурюється в самотність, відмовляючись йти на контакт з навколишнім світом. Він вибирає найбільш безпечний шлях – відчуження, постійний «сон», виконання тих самих рутинних дій. Разом з цим герой знаходить справжню свободу чи все ж таки це – лише ілюзія?У фільмі відсутній закадровий голос самого героя, його думки, почуття та судження передає оповідач-жінка.