Іноді я думаю про смерть

Френа живе в маленькому містечку на північному заході Тихоокеанського регіону. Вона працює в офісі, цілий день створює таблиці та оточена банальними розмовами колег. У цій згуртованій групі дівчина здебільшого невидима. Увечері вона наливає келих вина, їсть сир, розгадує судоку і лягає спати. Але в неї є секрет: її життя сповнене баченнями про те, що вона бачить себе мертвою. Вона труп у лісі. По її тілу повзають жуки. Вона уявляє себе підвішеною на крані. Ці думки тривожні і буквально суїцидальні, але вона не робить ніяких дій, вкладених у самогубство як у мету. Якось у її колективі з'являється новий колега Роберт, чарівний екстраверт. У нього немає упередженої думки про неї, і він не поводиться з нею так, ніби вона невидимка. Разом вони ходять у кіно, а після цього йдуть за пирогом. Дівчина не схильна жартувати і не розуміє чужого гумору чи нюансів, але молодий чоловік заінтригований, бо вона йому подобається. Похмурі Фантазії Френи тепер перериваються гумористичними оповіданнями Роберта.